Історія ЦРЛ

Історія медичної галузі Снятинщини

Півтораста літ назад започаткувались таємниці медичних знань на обітованій землі нашого краю. Прологом цьому стали народини Снятинської лікарні.

Історія лікарні – то життєпис людей, її творців. Тримаючи в цілющих рука=х скальпель, а в гарячи серцях маючи віру, вони повсякчас своїми ділами творили безсмертя, крокуючи з нацією до днів нинішніх. Будь-яку галузь знань на вістрі часу повсякчас опікують одержимі. Це – медики. Вони були і професіоналами-зцілителями, і мрійниками і борцями за наші національні домагання.

Медики – патріоти, медики – просвітники і письменники, медики – січові стрільці, медики вояки УПА, медики – воїни україно-російської війни – ось ланцюжок безсмертя.

Архівні дані про відкриття в Снятині першої лікарні, а особливо про її подальшу в ті часи діяльність є порівняно бідними. 26-томне видання Академії наук УРСР (1971 р.) “Історія міст і сіл Української РСР” в томі “Івано-Франківська область” на сторінці 519 подає цю інформацію буквально двома рядками в такій редакції: “Через  нестерпні умови життя зростала смертність населення. Лише 1947 року у Снятині відкрито лікарню на 14 ліжок, де працював один лікар”. Як засвідчують всі матеріали згаданого тому, що стосуються медицини, це був в Станіславівському воєводстві третій шпиталь за рахунком (після Коломиї і Станіслава), зате то був перший державний шпиталь у воєводстві. До речі, мержа державних лікувальних закладів у воєводстві була довго бідною. Навіть у 1921 році їх було тільки 3 (в Долині, Косові і Снятині), а в 1937 -8.

Як пише, користуючись архівними і літературними матеріалами та спогадами старожилів міста, корінний снятинець вчитель-пенсіонер Григорій Дутчак, перший заклад для стаціонарного лікування хворих було відкрито в Снятині в будинку при центральній дорозі Станіслав – Чернівці (тепер це будинок вулиці Шевченка №№162-164) в 1947 році. Рік відкриття, пише далі автор, стверджує колишня жителька Снятина Станіслава Заводзька, яка видала в Польщі книжку під заголовком “Снятин, нарис історичний”. На сторінці 16 цієї книжки вона пише “Загальну лікарню відкрито в 1847 році, яка обслуговувалася сестрами милосердя – “маріянками””.

Будинок, про який пише місцевий дослівник історичних фактів, зберігся і до сьогодні. Категорично стверджувати, що якраз в ньому було відкрито першу лікарню в Снятинському повіті немає достатніх підстав, але проведені нами опитування декількох інших старожилів міста, зокрема і тих, що мешкають у сусідстві з цією будовою, одностайно підтверджують, що в названому будинку на межі минулого і позаминулого століття функціонувала лікарня. А місце, де розміщений цей будинок, відносять до старої частини міста. Отже будемо вважати, що твердження правдоподібні.

Там, де тепер розміщена центральна районна лікарня, були колись муровані військові казарми, але вони були в 1877 році знищені пожежею, теж збудовано модерну на той час лікарню. Цей корпус, другий за величиною у лікарні, функціонує і зараз. Здача його в дію датована на фронтоні будинку 1899 роком. Стараннями громади досягнуто того, що побудова закінчилася і праця в лікувальному закладі не переривалася. Правда, і тут український дух снятинців захотіли скривдити колоністи. На фронтонній стіні шпиталю-лічниці виднівся напис тільки по–польськи “Шпиталь повшехни” (громадська лікарня). На освячення лічниці шпитальний уряд запросив снятинські установи, але снятинське міщанство не взяло участі у освяченні, тому, що не було українського напису на лічниці.

Добудовано лікарню (теперішній головний 5-ти поверховий і низка допоміжних корпусів) у 1977 році. Весь комплекс будівель функціонально об’єднано в один лікувально-профілактичний заклад, якому підпорядкована вся медична мережа району.

Перший лікар в Снятині згадується періодом початку ХІХ століття, майже за півстоліття до заснування лікарні. Дослідженнями архівних матеріалів, проведеними науковцями Івано-Франківського медичного інституту – професором Арою Гарагашьяном і доцентом Петром Паращаком встановлено, що в період з 1873 до 1909 року кількість лікарів загального профілю і хірургів у повіті за цей, більш ніж 30-річний період, була майже стабільною і коливалась в межах 4-8 лікарів; зросла з 5 лікарів в 1973 році до 7 в 1909 році. Це свідчить про те, що населення особливо сільське, в цей час мало зверталося за лікарською допомогою. Приблизно така сама картина була і в інших повітах воєводства, крім Станіслава і Коломиї.

Так чи інакше, але в нове ХХ століття Снятинщина входила, маючи нову лікарню.

В Снятинському повіті в 20-30х роках ХХ століття було 18 венеричних ліжок.

В кінці 40-х років було 15 шкірно-венеричних ліжок.

В 1957 році лікар дерматолог Роман Мироник.

Талановитим лікарем і національно свідомою людиною – громадянином з 1928 по 1944 рік був у Снятині Іван Подюк. Січовий стрілець з сотні чотаря Косова, учасник боїв з москалями в Карпатах та Чортківській офензиви, хорунжий Української Галицької Армії. Василь Стефаник, якого лікував Іван Подюк, називав його “розумним лікарем” і був йому вельми вдячний.

Світлу сторінку в історії покутської медицини вписав Василь Кархут. Після гімназійних наук та львівського університету, пластового вишколу, праці на Волині зазнав і Берези Картузької і більшовицького Сибіру за допомогу воякам УПА.

Впродовж тривалого часу головним лікарем Снятинської лікарні працював Михайло Муринюк. Під час визвольних змагань ОУН-УПА лікар-патріот активно допомагав ліками і лікував поранених вояків.

Снятинщина – той карй цілої низки високих інтелектуальних родин. Були та є серед них родини медиків.

Талановитим знавцем своєї справи на Снятинщині були Іван Проскурницький, Михайло Фурда, Іван Загарук, Микола Довжинський, Іван Голотюк, Орест Чаплинський, Дмитро Верига, Ігор Савчук, Юрій Жигалов, Роман Іванчук, Михайло Остафійчук, Євген Майковський.

Інформацію взято з книги “Шляхами пошуків здоров’я”

автори: Ярослав Воробець, Володимир Ткачук